Галичина, в історично-географічному сенсі,– складна і неоднорідна територія, що неодноразово зазнавала міждержавного переділу за останні століття. До неї відносяться сучасні Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області (крім північної частини) України та південно-східна частина Польщі. Загальна площа Галичини в такому разі сягала б близько 78 тис. км², що зіставимо з площами таких держав як Австрія або Чехія. Ментально, Галицький край вважається наймогутнішим оплотом національної української ідеї і є основною історично обумовленою рушійною силою щодо домагань України приєднатися до Європейського Союзу.

Перші поселення у Придністровський частині Галичини відомі з середнього палеоліту, а численні залишки помешкань пізнього палеоліту знайдені археологами майже по всіх теренах краю. Карпатське передгір'я з III-IV ст. освоювало слов'янське плем'я хорватів, долинні простори були зайняті бужанами (відомими також як дуліби або волиняни), а вниз за течією Дністра мешкали племена тиверців та уличів. Назва краю походить від древнього і на свій час найбільшого міста Київської Русі (в якому наприкінці ХІІ ст. мешкало понад 15 тис. осіб) – Галич, що існувало на межиріччі Луква – Мозолевий Потік на горі Крилос (в кількох кілометрах від сучасного Галича), де нині розташоване однойменне село.

Буремна історія Галичини останнього тисячоліття ілюструє складний процес формування українського етносу, відірваного татарською навалою від Київської Русі, територіально мігрувавшої на північний схід. Галицька земля була оточена різними народами: на північному заході вона межувала з поляками, на південному заході – з угорцями, на півдні – зі степовими кочівниками, а на сході і півночі – з князівствами Київським та Володимирським. В 1199 р. утворюється величезне Галицько-Волинське князівство, яке згодом ціною власної сторічної васальної залежності від Золотої Орди в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-татарської навали в глибину Європи. В 1349 р. Галичина на більш ніж чотири століття підпала під владу Польщі, під час першого розділу якої в 1772 р. майже весь край з титулом "Королівства Галицького і Володимирії з великим князівством Краківським, князівствами Освенцимським і Заторським" перейшов до складу Австрії. Далі була ще досить довга низка приєднань і перерозподілу окремих ділянок Галичини між Австрією, Польщею та Росією, що завершилася (а чи назавжди?) лише в 1951 р., коли остаточно були "вирівняні" кордони між Українською РСР і Польщею. З ХІХ століття Галичина була важливим, якщо не головним, осередком поставання української нації. Тут, не зважаючи на шалений тиск панівних польської або австро-угорської адміністрацій, формувалася етнічна українська інтелігенція. Галичина, зокрема її неофіційна столиця – Львів [01], стала і досі залишається колискою творчих національно свідомих людей.

Серед багатьох регіонів України, Галичина посідає ледь не перше місце за кількістю архітектурних, культових і природних пам'яток. Саме тут в долині р. Збруч знайдено найстаріший (ще язичних часів) релігійний символ країни, – відомий Збручанський ідол [02], зроблений в ІХ-Х ст. з товтрових вапняків Тернопільщини. Нині він є перлиною експозиції Археологічного музею в Кракові (Польща), а його копії можна зустріти у різних куточках України. В Галичині збереглося багато фортець та замків, видатних храмів різних конфесій. Серед них передує стародавня велична церква Святого Пантелеймона (ХІІ ст.) [03], помітна звідусіль на стрімкій кручі над Дністром, – ледь не єдиний збережений зразок давнього галицького зодчества.

Межі журнальної статті не дозволяють осягнути навіть малої частини заслуговуючих на увагу пам’яток цього визначного краю. Спробуємо завітати лише до декількох найпривабливіших місцин Галичини, залишаючи поза увагою її обласні центри – кожний з них заслуговує на окрему публікацію.

Львівська область. Друге за чисельністю місто Львівшини – Дрогобичвідоме як центр солеваріння Передкарпаття ще півтисячоліття тому. Чарівні міські особняки, значна ратуша, величні костьоли, створюють неповторно затишну ауру місту. Її доповнюють майже казкові дерев’яні церкви серед яких найвідоміша – Святого Юра [04] (XVI ст.), де розташована частина експозиції історично-краєзнавчого музею.

Село Івана Франко (до 1952 р. – Нагуєвичі) Дрогобицького району батьківщина видатного українського письменника Івана Франка (1856–1916 рр.). В 1981 р. до 125-річчя від дня народження на пагорбку в батьківській садибі був побудований ефектний сучасний будинок літературно-меморіального музею І. Франка [05], біля якого створена скульптурна композиція «І. Франко і світова література». У центрі її розташований прекрасний пам'ятник поетові [06], оточений майже трьома десятками барельєфів, закріплених на відколах великих пісковикових брил.

Місто-фортецяЖовкванині володіє найбільш повно збереженим у Львівській області історичним ансамблем культових і громадських споруд. На межі XVI-XVII ст. тут побудували величезний шикарний замок-фортецю[07], а перед її стінами створили ринкову площу з величним кафедральним костьолом Святого Лаврентія [08] (1618 р.), у якому збереглися надгробні пам'ятники родин Жолкевських і Собєських. Збереглися в місті визначні архітектурні споруди інших конфесій – дерев'яні церкви Різдва Богородиці (1705 р.), Святої Трійці (1720 р.) та синагога (1700 р.) [09] одна з найбільших і найвідоміших іудейських святинь Західної України.

Село Крехів Жовківського району, розташоване в підніжжі мальовничих північно-східних схилів Розточчя, відоме греко-католицьким монастирем [10]. Він заснований на початку XVII ст. В 1648 р. тут бував Б. Хмельницький, а півстоліття потому російський імператор Петро I. Добротно відреставрований комплекс Василіанського монастиря складається з в'їзних воріт [11]; масивних стін, оборонних веж, трьох келійних корпусів, у яких розмістилася духовна семінарія, і Миколаївської церкви (1737 р.).

У містечку Олесько біля підніжжя північних схилів горбкуватого підняття Вороняки – північного відрогу Подільської височини, розташований найромантичний замок Галичини – Олеський [12]. Свою історію він веде від оборонної споруди закладеної 1327 р. Саме тоді на крутому самотньому пагорбі, оточеному з усіх боків непрохідними болотами, піднялася фортеця з міцними стінами. В Олеську служив М. Хміль – батько Б. Хмельницького, народилися два польських королі Ян III Собєський (1629 р.) і Корибут Вишневецький (1639 р.). В 1965-1975 рр. замок був реставрований, після чого тут створили музей-заповідник «Олеський замок» – відділ Львівської галереї мистецтв [13], якою багато років керує Б. Возницький.

Поруч у селі Підгірці розташована ще одна філія Львівської галереї мистецтв – Підгірський палац-замок (1640 р.) [13]. Це одна з найбільш ефектних магнатських резиденцій на теренах Речі Посполитої. За часів господарювання польського гетьмана В. Жевуського, напроти палацу був побудований видатний замковий костьол Святого Йосипа і Піднесення (1766 р.) [14]. Поруч із замком розташована дерев'яна Михайлівська церква (1720 р.), а неподалік від Підгірців, у районі літописного міста часів Київської Русі Плеснєськ – Василіанський монастир, відроджений в 1989 р. після поновлення діяльності Української греко-католицької церкви на Україні.

Вільне королівське місто – саме такий статус отримав Яворівпісля першого поділу Польщі.  У центрі міста привертає увагу прекрасний пам'ятник Т. Шевченку, будинок колишньої ратуші, оригінальна споруда народного будинку (XIX ст.) [15]і разюче величний і гармонійний пам'ятник митрополитові Андрію Шептицькому (1865-1944 рр.) [16]– найбільш відомому керівникові Української греко-католицької церкви. На околицях Яворова можна помилуватися чарівними дерев’яними церквами, а на жвавій проїзній площі унікальним глобусом України [17].

Мандрівка Львівщиною може бути дуже довгою, але, на жаль, поза увагою залишилися Городок і Сокаль, Червоноград і Рава-Руська, Трускавець і Самбір, Свірж і Унів, Броди і багато інших пам’яток.

Івано-Франківська область. Місто Коломия часто називають столицею Гуцульщини. У ефектному триповерховому будинку [18] розташований музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, фонди якого нараховують понад 30 тис. експонатів. У центрі Коломиї збереглася безліч споруд XIX-XX ст. серед яких домінуючою був будинок ратуші, що вінчає ринкову площу. В 2000 р. Коломия стала центром Міжнародного фольклорно-етнографічного фестивалю гуцулів. До його відкриття в центрі міста з'явився оригінальний 11-метровий будинок музею писанкового розпису [19]. Він затьмарив практично будь-яку попередню міську архітектурну вишуканість і став візитною карткою не тільки Коломиї, але й всієї Івано-Франківщини.

Село Манявастало відомим завдяки православному монастирю Манявський скит [20], що сховався в густому лісі на правому березі річки. Авторитет монастиря був дуже високий навіть серед католиків – його патронували Потоцькі, а пожертви надходили навіть від польських королів. У скиті згідно з заповітом похований гетьман І. Виговський, а в'їзна вежа-дзвіниця побудована на кошти легендарного корсуньського полковника С. Морозенка. В 1970-ті роки напівзруйнований монастир вирішили перетворити у музей і провели капітальну реконструкцію: відновлені Висока [21]та інша вежі скиту, стіни, келії і господарські будівлі. В 1998 р. скит повернули в лоно православ'я, а в 2003 р. тут на старому фундаменті відбудована дерев'яна Хрестовоздвиженська церква.

Місто Яремча засноване в 1895 р., коли була споруджена залізниця Делятин–Вороненко. З тих пір Яремча, завдяки мальовничості цих місць і зручному транспортному зв’язку, поступово перетворюється в популярний курорт. Улітку селище ставало місцем відпочинку і розваг заможних людей з Відня, Варшави, Кракова, Львова та інших міст. Основна визначна пам'ятка Яремчі – це прекрасна природа, чисте повітря і мальовнича долина р. Прут [22]. У самому вузькому місці ріка пробила потужні блоки пісковиків і створила ефектний 5-метровий каскадний водоспад Яремчанський Гук [23].

Косів, Криворівня, Снятин, Городенка, Тисмениця – перелік цікавих містечок і сіл Івано-Франківщини чималий.

Тернопільська область. Місто Збараж вперше згадується в 1211 р. Тут зберігся і нещодавно капітально відреставрований Збаразький замок-фортеця (1631 р.) [24]. В 1649 р. козаки Б. Хмельницького понад два місяці безрезультатно намагалися опанувати фортецю. Ця перемога вписана золотими літерами в історію польської зброї як героїчна оборона Збаража.

Село Нирків розташоване на високому стрімкому стометровому лівому березі р. Джурин – усе, що залишилося від Червоногорода – одного з найстаріших українських міст. Воно було столицею могутнього Червоногородського князівства і грало важливу роль на Поділлі. Свою назву місто одержало завдяки гірським породам з величезним вмістом заліза, що утворилися майже 400 млн. років тому. Розмиваючись, вони фарбують крутий схил долини річки Джурин у яскраво червоний колір [25]. Від колишнього палацу залишилися руїни башт і надзвичайно мальовничий штучний 16-метровий каскадний водоспад [26], що приводить у захват екскурсантів.

Одне з найдавніших міст країни Теребовля вперше згадується в 1097 р. Його важно оминути, тому що розташоване на перетині автошляхів Тернопільщини. Тут збереглися руїни потужної фортеці, Миколаївська церква (XVI ст.), комплекс споруд монастиря кармелітів (1639 р.), костьол Святих Петра і Павла (з колонадою як у великого тезки у Ватикані), перетворений за радянських часів у кінотеатр. Із громадських споруд у Теребовлі привертають увагу будинок ратуші [27] і один з перших в Україні пам'ятників С. Бандері [28], напроти неї.

Мандруючи Тернопільщиною побувайте у Вишнівці і Бучачі, Бережанах і Скалаті, Гусятині і Язлівці, відвідайте Русилівські водоспади і помилуйтеся травертиновими скелями Рукомишу.

Природна краса Галичини різноманітна і неповторна. Горизонтальні, акуратно укладені природою верстви [29], що формують Подільську височину і представляють майже всю стратиграфічну шкалу, в південно-східному напрямку поступово змінюються хаотично нагромадженими пісковиками і зім'ятими у гігантські складки флішовими породами Карпатських гір [30]. Численні річки, що збігають з північно-східних схилів Карпат або, немов під лінійку, з півночі на південь глибоко і ефектно прорізують панцир Подільської височини, утворюють надзвичайно мальовничі ландшафти. Гірські порожисті річки і благородні закрути річища Дністра, величні пісковикові скелі і шумні водоспади, фантастичної краси пейзажі і діючі грязьові вулкани, що реагують на будь-який значний землетрус в радіусі кількох тисяч кілометрів – це далеко не повний перелік природних пам'яток цього краю.

На теренах української частини Галичини створено низку природних заповідників та національних парків. На головному європейському вододілі, що поділяє басейни Чорного та Балтійського морів, – пасмі Розточчя [31](Львівська область), розташовані: заповідник Розточчя (площа 20.84 км², створений в 1984 р.) – єдине місце у світі, де можна зустріти природний ліс, що складається з сосни, дуба, бука, ялиці, смереки, явора, граба, ясена, клена, в'яза та липи і Яворівський національний парк (площа 70.79 км², створений в 1998 р.), що є своєрідною природною буферною зоною між згаданим заповідником і Яворівським військовим полігоном. В східній частині Українських Карпат існують рясно вкриті лісом: заповідник Горгани [32] (площа 53.44 км², створений в 1996 р. у Львівській області) з горою Довбушанка (1754 м) і два національні природні парки: Карпатський [33] (площа 503.03 км², створений в 1980 р. на Івано-Франківщині), що займає, в тому числі, східну частину найвищої української гори Говерли (2061 м) та Сколівські Бескиди (площа 356.84 км², створений в 1999 р. на Львівщині) з фантастичними Урицькими скелями [34]. На рівнинній частині Галичини, на теренах Подільської височини (Тернопільська область) існує природний заповідник Медобори [35] (площа 94.55 км², створений в 1990 р.), що опікується збереженням товтрового пасма – бар’єрного рифу, складеного залишками організмів з вапняковими скелетами (моховаток, молюсків, коралів тощо).