Мандруючи між двома найпотужнішими індустріальними центрами Донеччини, які навіть на тлі всієї України виглядають промисловими монстрами, здавалось й годі чекати на пристойний природний краєвид, що припав би до душі. Але майже тотальна непересічність української природи зайвий раз спростовує це необачливе попереднє припущення. На по діловому стрімкому автошляху Донецьк – Маріуполь є ділянка шосе, де навіть нездатний сприймати природну красу водій мимоволі пригальмовує, а у пасажирів від мальовничості округи, що несподівано виринає обабіч дороги, перехоплює подих. Це невеличка річка Кальчик (на берегах якої за літописним твердженням наші далекі предки в 1223 році побили монголо-татар), за тисячоліття невпинної боротьби за існування вирізьбила у гранітах Приазов’я надзвичайно витончену і естетично привабливу долину. Червоні гранітні брили, що вартують на обох берегах долини дозволили шляховикам ще в середині минулого століття збудувати тут досить ефектний міст, що зберігся поруч зі стрімким високим і широким сучасним. Лине неспинний потік авто, важко гудуть мостом набираючись силами перед наступним підйомом важкі трейлери, а, майстерно виписаний найкращим ландшафтним дизайнером – природою, Кальчик неспинно несе води своїм тендітним річищем, що разом з неширокою заплавою поступово зникає у густому лісі. Мабуть, на його 88-кілометровому шляху, як і в долинах майже кожної із декілька тисяч річок, що плинуть теренами України, можна знайти і більш привабливі краєвиди. В значній мірі саме розгалужена річкова мережа з мальовничими долинами на будь-який найвибагливіший смак створює довжелезну низку естетично вивершених ландшафтних перлин нашої батьківщини, розповідями про які журнал “Географія та основи економіки в школі” планує познайомити своїх читачів у наступному році.