Коли вперше потрапляєш у Донбас, погляд мимоволі фіксує навкруги численні огрядні і втім дбайливо створені за всіма канонами гірничої справи рукотворні гори – терикони. Годі й шукати на поверхні будь-якої системи їх розташування. Вона занурена у надра Донецького краю на сотні метрів і завдячує примхам матінки Природи. Сформовані нею 300 мільйонів років тому багаті поклади кам'яного вугілля вже понад два сторіччя розробляють люди, що проклали в глибинах Донбасу тисячі кілометрів вигадливого павутиння з шахт, штреків та штолень, а з відокремленої від корисних копалин породи насипали сотні териконів (від франц. terri – насип породи, conique – конічний).

Терикони, що здалеку своєю формою нагадують славнозвісне чудо світу – єгипетські піраміди Гізи, створюють насипаючи копальневу відвальну породу на вершину конуса з вагонеток або транспортерної стрічки, завдяки чому і при сприянні сили тяжіння згодом формується правильної форми конусоподібний горб. Існує кілька класифікацій териконів: за об'ємом (великі – понад 2,5 млн. м³, середні – 0,5-2,5 млн. м³, малі – менше 0,5 млн. м³), віком (молоді – до 10 років, зрілі – 10-50 років, старі – понад 50 років), стадіями формування і внутрішніх процесів (горять, нагріваються, згаслі) тощо. Найбільш грандіозні терикони хоча і сягають 70-метрової висоти і за об'ємом перевищують 2,5 млн. м³, принаймні у двічі поступаються найбільшій єгипетській гробниці – піраміді Хеопса. Тим не менш, якщо породу такого терикону завантажити у сучасні залізничні вагони, то умовний потяг простягнувся б усією Євразією зі сходу на захід.

Численні різнокольорові (завдяки різнобарвним породам від майже чорного до світло-сірого) терикони немов меморіальні комплекси багаторічній завзятій шахтарській праці височать над Донбасом. Тільки у межах Донецьку та сусідньої Макіївки їх близько 160. І досить символічно, що кілька поколінь шахтарських нащадків саме на вершинах рекультивованих териконів після випускного шкільного балу зустрічають свій перший світанок, що відкриває шлях у доросле життя.