У верхній течії Тиси, що стрімко збігає з Карпат вузькою глибокою долиною оточеною горами, за 20 км від райцентру Рахів розташувалося село. Воно існує тут понад чотириста років. Як то часто буває у Карпатах нові сільські будинки потроху просуваючись попід річкою та здираючись на стрімкі схили долини згодом зайняли велику площу. Ще у XVIII сторіччі в залізорудних штольнях селяни видобували руду для чавуноливарної мануфактури, а у XIX столітті тут діяв склозавод. До 1946 року село називалося Требушани та Білий Потік, а згодом отримало більш прозаїчну, але й набагато влучнішу, назву – Ділове. Свою нову назву воно підтвердило вже наступного року, коли на околицях Ділового було розпочато видобуток мармуру, облицювальні плитки з якого згодом прикрасили станції метрополітену Києва та Москві і багатьох будинків столиці України.

Початок розвитку капіталізму у цих краях тодішньої Австро-Угорщини припав на другу половину XIX століття. В Українських Карпатах про той час нагадують промислові підприємства, що працюють і досі, авто- та залізничні шляхи, майстерно вписані імперськими проектувальниками і будівниками у примхливий гірський рельєф. На правому березі Тиси, де річка щільно прижимається до гори, залишивши лише вузьку смугу для дороги, топографи Австро-Угорщини в 1887 році встановили геодезичний знак. Відомо, що у Центральній Європі збереглося кілька подібних пам’яток. Зараз вже неможливо встановити, хто першим запропонував геодезичний знак біля Ділового вважати за географічний центр Європи, але ця ідея прижилася. За радянських часів в 1977 році поруч з австро-угорською пірамідкою з’явився пам’ятний обеліск з неіржавіючої сталі, а в 1986 році впорядкували місце розташування обох географічних монументів. Зі створенням у 1992 році Карпатського біосферного заповідника ця територія потрапила до його Кузійської філії (або масиву). На початку нового тисячоліття тут обладнали невеличкий паркінг і з’явилося монументальне панно, що кожного, хто їде на Закарпаття через Яблунецький перевал попереджає, що він перетинає географічний центр Європи.

В 1990-х роках норвезькі картографи вирахували географічний центр Європи неподалік від столиці Литви Вільнюса, де встановили відповідний знак. Важко сказати, хто правий у суперечці на володіння цією абсолютно умовною (навіть містичною) точкою. Але за українським центром не тільки вікова першість, а й надзвичайно мальовничіша оточуюча місцевість, що безумовно більш пасує до лиця мудрій старенькій матірці Європі.